Зернисті зорі розцвітаютъ
над всохлим листям —
зійде колись на чорних кроснах
дзвінке намисто.

Снопи під сонцем розтопились —
ніхто не спинить …
Стернею, навздогін стебельцям,
тече калина.

У жменях репає проміння,
струїться житом —
облогом залягли дороги,
щоб не ходити.

Мідь мускулів нап’ята
на косах і серпах.

Солоним потом
скроплена земля.

Жінки вмивають сонцем
рамена і груди,

співаючи пісні :
хто дітям
наших тіл
наллє життя
і сил ?

вона, вона,
земля !

здоров’ям виповнить
клітини
рук
і ніг ?

вона, вона,
земля !

хто дасть їм
все в житті
і забере
в життя ?

вона, вона,
земля !