Вірш тижня
Close
Валерій Пузік

землі моєї країни…

землі моєї країни
вистачить
на мільйони могил

міст –
на мільйони снарядів
ракет
та мін

людей –
на десятки років
війни

війни –
на два
може три покоління
поки будуть живі

батьки
передаватимуть зброю свою
дітям своїм
як сімейну реліквію
чи оберіг

– останній патрон для себе
запам’ятав?
– так!

села
які згорять в попіл
так і залишаться нічиїми

тут не ходитимуть люди
відірвані ноги
кістками
вздовж замінованих стежок
лежатимуть на сонці
чи під снігом

посадки
в яких виростатимуть замість дерев руки
і вибухатимуть квітами навесні
жуками
та метеликами

і поля
де
замість картоплі та буряків
замість пшениці гречки та гороху
проростатимуть
голови
серця
печінка та нирки

замість бджіл – мухи
замість пісень – відрізані вуха

землі моєї країни
вистачить
усім

їж її як хліб

Завантажуйте наші додатки:

Випадкові вірші

Микола Вінграновський

“Стоять сухі кукурудзи…”

Стоять сухі кукурудзи,
Й сухе волоття суше просо.
Лелека, мов старий грузин,
По жовтім полю ходить босо.

Лисиця їла — і нема.
Лиш облизнулась в жовтій тиші.
А з хмаренятками у звишші
Хмарина-мама йде сумна…
Дружина спить, і на столі
Лежать панчохи і в’язання.

І в шибці чорт стоїть до рання.
Зоря і чорт на чорнім тлі.

Щось в тому чорті є від мене.
Щось є для мене в тій зорі.
Лежить дорога у черлене,
І жовта хмара угорі.

1964

Олександр Олесь

Десять літ

Десять літ минуло, як пісні крилаті
Вирвалися з серця на широкий світ,
Побули в хоромах і в селянській хаті
І вернулись знову через десять літ.

І одна сказала: «Я літала всюди,
Восени співала людям про весну,
Падала промінням на холодні груди,
Проганяла думу чорну, навісну.

Я співала людям — як живуть русалки,
Як у лісі темнім папороть цвіте,
Як ловили щастя неводом рибалки,
Як на небо впало сонце золоте.

І мене любила дівчина-школярка,
І жила я часом в серці юнака…
І пливла я вільно, як по небу хмарка,
Тиха і безжурна, ніжна і легка».

І сказала друга: «Теж була я всюди,
Кликала, боролась, бурею ревла,
Кидала камінням у порожні груди,
Гнівом, як залізом вогняним, пекла.

О, коли б я знала — краще б не родилась,
Поламала крила, зогнила в багні…
Десять літ змагалась! Скаржилась! Молилась!
Билася об скелі мертві, кам’яні.

Крику ран смертельних не почують вуха
Вільних в рабстві власнім і в ганьбі рабів,
Очі їх не вгледять крил святого Духа,
Що над ними віяв і ридав без слів.

З міст я бігла в села, на лани, на луки,
Кров’ю говорила,— кров’ю і зійшла.
Досить мужикові і своєї муки,—
Куркою б прожити з крилами… орла…»

…І замовкла пісня, і зложила крила…
І нічим не міг я втішити її…
А глибока північ всі шляхи укрила…
О розбите серце, о пісні мої!

13.І.1917

Василь Махно

Борг

було по тридцятці в дев’ядесятих
він ще при силі – колишній десантник
на Привокзальній торчав як валютник
і сиґарети на пачці з верблюдом
перекупляв у найближчім кіоску
щоби відбити
позику

бабки позичив: круті відстебнули
потім лічильник тихенько ввімкнули
потім: пацан – це не джинси протерті
бабки – синонім ранньої смерті
просто замочим о пів на десяту
скажем: привіт
десанту

каже: боєць з перспективами темно
тиждень для тебе призначений термін
далі: не стукай ментам – їх купили
світло висвітлює бронзу текіли
ну, і повія якій лиш сімнадцять
також у нас
на ставці

мерс п’ятисотий від’їхав – а бабки
не подарують – як видно – собаки
ну, от і завдання сержант розвідроти
кілька ударів у корпус коротких
кілька прийомів – один – цього вчили
прапор був
вчитель

ну, а за тиждень пару тисяч зелених
можеш спитатися – тільки не в мене
це нереально – братан – я не в темі
винен за хату – але можу за тебе
сам підписатись як колись дембелями
не рахувались
з рублями

знаєш – братан – я не хочу підстави
я їм влаштую прем’єру вистави
ну, і за тиждень він їм приурочить
день ВДВ – у прийомах волочить
знає що смерть це не джинси і тільник
вижити б тільки

дев’ять крутих замочив – а десятий
смертю твоєю буде – десантник
він розрядив весь запас магазину
мерс торохтітиме доки бензину
доки запалення ключ буде в мерсі
краще тобі
померти

Вибрані поети

Аттила Могильний

Аттила Вікторович Могильний (16 вересня 1963, Київ — 3 вересня 2008, Київ) — український поет, дитячий письменник та перекладач, укладач неформального часопису \"Абаба-галамага\". Один із небагатьох київських династійних поетів: його батько — поет Віктор Могильний, відомий як Віть Вітько. Мати — Аврелія Могильна, угорка з Ужгорода (звідси угорське ім'я Аттила).

Надія Глушкова

Надія Глушкова (народилася 1994 р. в Одесі) — поетка, публікувалась в альманасі Alpha Centauri, колишня учасниця одеського Театру поезії "Токи Фуко" і проєкту LitZustrich, учасниця Міжнародного літературного фестивалю в Одесі 2021 року та фестивалю української культури ВИДЕЛКАFEST 2022, працювала журналісткою та лінійною продюсеркою на одеському Суспільному, наразі працює в комунікаціях.

Богдан Рубчак

Богдан Рубчак (6 березня 1935, Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український письменник (поет, літературознавець, есеїст). Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах. Перекладав з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатних поетів української діаспори.

Колекції

Бароко

2 поетів
Бароко (XVII - XVIII ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого був...

Романтизм

15 поетів
Романтизм (XVIII - XIX ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого є...

Модернізм

13 поетів
Модернізм (XIX - XX ст.) виник як реакція на численні революції, урбанізацію та індустріалізацію, на нього також...

Наші 20-ті

19 поетів
Наші 20-ті — термін, котрий створила українська літературознавиця Ярина Цимбал на позначення української...
Вибір редакції

Аванґард

5 поетів
Аванґард (20-ті рр. ХХ ст.) — течія, визначальними ознаками якої було руйнування традиційних форм і канонів...
Вибір редакції
Неокласики (початок ХХ ст.) — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття...