Вірш тижня
Close
Валерій Пузік

землі моєї країни…

землі моєї країни
вистачить
на мільйони могил

міст –
на мільйони снарядів
ракет
та мін

людей –
на десятки років
війни

війни –
на два
може три покоління
поки будуть живі

батьки
передаватимуть зброю свою
дітям своїм
як сімейну реліквію
чи оберіг

– останній патрон для себе
запам’ятав?
– так!

села
які згорять в попіл
так і залишаться нічиїми

тут не ходитимуть люди
відірвані ноги
кістками
вздовж замінованих стежок
лежатимуть на сонці
чи під снігом

посадки
в яких виростатимуть замість дерев руки
і вибухатимуть квітами навесні
жуками
та метеликами

і поля
де
замість картоплі та буряків
замість пшениці гречки та гороху
проростатимуть
голови
серця
печінка та нирки

замість бджіл – мухи
замість пісень – відрізані вуха

землі моєї країни
вистачить
усім

їж її як хліб

Завантажуйте наші додатки:

Випадкові вірші

Антон Полунін

зачудований корабель

кінець і початок
(зовсім нічого
лежу і читаю бекета
тричі на день
мене водять строєм
до їдальні й назад)
кінець і початок
рухаються назустріч
одне одному
ніби лунатики
(нас часто шикують
лейтенант гуменюк
зачитує з папірця прізвища
ми кажемо я)
зарізаний зойк 4 по вертикалі
кінець і початок збігаються десь в уяві
на залізничнім вокзалі
я хочу сказати
дуальність є запорукою справедливості
завжди іншої читаю аристофана
справедливість не має сенсу
лише абсолютну втіленість (власне плоть)
вдень сусіди мої сєльцов і решетник
цитують сунь цзи
а вночі їдять тушену качку
після того як в коридорі гуртяги
нас перелічують по головах
і велять вимкнути світло
у світі де всього – тьма
окрім може обіймів
про них поговоримо згодом
сніданок перловка яйце салат
куряче стегно кусник сиру солодкий чай
обід борщ картопля котлета салат узвар
коли ми (сто чоловік) разом б’ємо об стіл
круто вареними яйцями
в цьому є сила сміливість і радість
не дуже багато радості рівно стільки
щоб стало на ще одну
ітерацію духовного вишколу
нам видали шеврони 210 грн за комплект
решетник тужить за кумом
кожен може стати святим
що означає це слово
що було першим тіло чи плоть?
що трапляється у приміщеннях
не призначених для живих?
відключили гарячу воду трохи пишу
про речі що стаються зі мною
до речі нічого не стається зі мною
кінець і початок розбігаються врізнобіч
лишаючи друге відділення п’ятої роти батальйону резерву
наодинці з військовим обов’язком і честю мундиру
8:30 шикування на плаці
22:00 відбій
життя складається з рецидивів
я в наряді попереду
ніч повна тоскного солдацького
нежитія
йде дощ
страшно ходити в ліс
мені ні але декому
може декому страшно
може дехто в розпуці заради мене
прокльовує марс у бичачім боці неба
чи ділиться цигарками з жінками й чоловіками
що бояться дощу і лісу
чи тільки чогось одного
чи більше зовсім нічого
зі мною солдат гаталяк
і підручник з військового перекладу за редакцією балабіна
про це не можна розповідати але
частина людей і предметів насправді медузи
сяючі вони зависають під стелею
сяючи ледве чутно дзвенять
і ворушать гострими жалами
я навчився голитися жалом медузи
живитися медом лози
просто з вікон відчахнутих усередину
довгого коридору з двома стільцями
для мене і солдата гаталяка
ми сидимо тут як два морські огірки
два морські огірки в очікуванні світанку
тривога
погнав роту в підвал
гаталяк зібгався на стільчиках
резервіст без нашивок приніс їжака
солдат ковальов що лишив на луганщині плантацію шмалі
говорить вві сні
хочеться спати пахне чорнилами
на сніданок гречка м’ясо і ковбаса
коліна болять ніби перед пришестям
(причастям? подумати) кінець і початок
обертаються кругом яблуні у вікні
про яку не написано жодного вірша
жодного слова яблуня
може навіть
яблуня це не слово а тільки штука
для уречевлення слів
що мов кордони існують там і тоді
де і коли їх встановлюють і захищають
тож позаду
завжди
безмежжя
дещо надмірна
визначеність нової реальності беззастережно
виконувати накази командирів (начальників)
захищати їх у бою як святиню
оберігати бойовий прапор своєї частини
пам’ять приходить змінити уяву де зовсім нічого
майже нічого самі тілько чорні брови
талани
мілтеки
лови
американські гармати
якщо ви хотіли спитати
чому ти антоне приєднався до мілітаристської інституції
не соромтеся

Тарас Шевченко

Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні… то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої! злої!

21 декабря 1845,

Вьюнища

Микола Вінграновський

“В ясновельможному тумані…”

В ясновельможному тумані,
Де під березою бугор,
При всій-усій своїй осанні
Коронувався мухомор.

І стала глибша і свіжіша
Качачо-гусяча ріка,
Ожина стала ще ожіша,
Горіх, так той свого горішшя
Вже ж натрусив — земля в дірках!

І раптом запалахкотіли
Раптовим золотом гаї,
Заоглядались, поніміли,
Мов не тутешні, не свої,

Бо в золотій жовтневій рані,
Де під березою бугор,
В ясновельможному тумані
Коронувався мухомор!

1980

Вибрані поети

Аттила Могильний

Аттила Вікторович Могильний (16 вересня 1963, Київ — 3 вересня 2008, Київ) — український поет, дитячий письменник та перекладач, укладач неформального часопису \"Абаба-галамага\". Один із небагатьох київських династійних поетів: його батько — поет Віктор Могильний, відомий як Віть Вітько. Мати — Аврелія Могильна, угорка з Ужгорода (звідси угорське ім'я Аттила).

Надія Глушкова

Надія Глушкова (народилася 1994 р. в Одесі) — поетка, публікувалась в альманасі Alpha Centauri, колишня учасниця одеського Театру поезії "Токи Фуко" і проєкту LitZustrich, учасниця Міжнародного літературного фестивалю в Одесі 2021 року та фестивалю української культури ВИДЕЛКАFEST 2022, працювала журналісткою та лінійною продюсеркою на одеському Суспільному, наразі працює в комунікаціях.

Богдан Рубчак

Богдан Рубчак (6 березня 1935, Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український письменник (поет, літературознавець, есеїст). Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах. Перекладав з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатних поетів української діаспори.

Колекції

Бароко

2 поетів
Бароко (XVII - XVIII ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого був...

Романтизм

15 поетів
Романтизм (XVIII - XIX ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого є...

Модернізм

13 поетів
Модернізм (XIX - XX ст.) виник як реакція на численні революції, урбанізацію та індустріалізацію, на нього також...

Наші 20-ті

19 поетів
Наші 20-ті — термін, котрий створила українська літературознавиця Ярина Цимбал на позначення української...
Вибір редакції

Аванґард

5 поетів
Аванґард (20-ті рр. ХХ ст.) — течія, визначальними ознаками якої було руйнування традиційних форм і канонів...
Вибір редакції
Неокласики (початок ХХ ст.) — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття...