Увійти

Увійдіть, щоб отримати доступ до ваших улюблених поетів та віршів.

Або
Не маєте акаунту?
Зареєструватися
Вірш тижня
Close
Картина Анатолія Дністрового / Facebook автора
Валерій Пузік

землі моєї країни…

землі моєї країни
вистачить
на мільйони могил

міст –
на мільйони снарядів
ракет
та мін

людей –
на десятки років
війни

війни –
на два
може три покоління
поки будуть живі

батьки
передаватимуть зброю свою
дітям своїм
як сімейну реліквію
чи оберіг

– останній патрон для себе
запам’ятав?
– так!

села
які згорять в попіл
так і залишаться нічиїми

тут не ходитимуть люди
відірвані ноги
кістками
вздовж замінованих стежок
лежатимуть на сонці
чи під снігом

посадки
в яких виростатимуть замість дерев руки
і вибухатимуть квітами навесні
жуками
та метеликами

і поля
де
замість картоплі та буряків
замість пшениці гречки та гороху
проростатимуть
голови
серця
печінка та нирки

замість бджіл – мухи
замість пісень – відрізані вуха

землі моєї країни
вистачить
усім

їж її як хліб

Завантажуйте наші додатки:
Аркуші на iOS
Аркуші на Android

Випадкові вірші

4000+ віршів
Олександр Олесь

Моїй матері

Приснилося, що я вернувсь додому.
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну «Матінко!» до неї,
Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки
І в них бринітимуть слова:
«Я ждала, ждала цілі роки
І в’яла, сохла, як трава…»

Іду зеленою межею,
Кругом хвилюються жита,
І в’ється щастя над душею —
І на плечі нема хреста…

Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув, і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму — кров.

2.V.1926

Іван Франко

Я не тебе люблю, о ні

Я не тебе люблю, о ні,
Моя хистка лілеє,
Не оченька твої ясні,
Не личенько блідеє.

Не голос твій, що, мов дзвінок,
Мою бентежить душу,
І не твій хід, що кождий крок
Відчути серцем мушу.

Не ті уста, з котрих вже я
Не вчую слова ласки,
Не вид, в котрім душа твоя
Виднієсь вся без маски.

Не стать твою, не скромний стрій,
Котрим вона вповита,
Не гармонійний вигляд твій,
Мов пісня сумовита.

Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
Що там у серденьку на дні
Відмалечку лелію.

Все, що дало мені життя,
В красу перетопляв я,
І всю красу, весь жар чуття
На неї перелляв я.

Вона мій спів, вона мій хліб!
Душа моя – аж дивно –
До неї, наче той поліп,
Приссалась невідривно.

Усіми нервами приляг
Мій дух до неї, мила, –
І тут вона – аж страх! аж страх!
Твій вид мені явила.

Неначе блискавка ярка,
Що зразу сліпить очі,
Що враз і тішить, і ляка,
Ніч робить з дня, день з ночі, –

Отак для мене був твій вид
І розкішшю й ударом;
Я чув: тут смерть моя сидить,
Краси вповита чаром.

Я чув, і з жаху весь тремтів,
І розкішшю впивався;
Від тебе геть тікать хотів,
Круг тебе все снувався.

Мов той Іксіон, вплетений
У колесо-катушку,
Так рік за роком мучусь я,
І біль мою жре душу.

І дармо ліку я шукав
На сю свою хоробу;
Кого зрадливий сфінкс піймав,
Не пустить аж до гробу.

Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію.

Тарас Шевченко

Думка

Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде,—
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,—
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться,—
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.

[1838, С.-Петербург]
Згенерувати 3 випадкові вірші

Вибрані поети

83 поети

Аттила Могильний

Аттила Вікторович Могильний (16 вересня 1963, Київ — 3 вересня 2008, Київ) — український поет, дитячий письменник та перекладач, укладач неформального часопису \"Абаба-галамага\". Один із небагатьох київських династійних поетів: його батько — поет Віктор Могильний, відомий як Віть Вітько. Мати — Аврелія Могильна, угорка з Ужгорода (звідси угорське ім'я Аттила).

Надія Глушкова

Надія Глушкова (народилася 1994 р. в Одесі) — поетка, публікувалась в альманасі Alpha Centauri, колишня учасниця одеського Театру поезії "Токи Фуко" і проєкту LitZustrich, учасниця Міжнародного літературного фестивалю в Одесі 2021 року та фестивалю української культури ВИДЕЛКАFEST 2022, працювала журналісткою та лінійною продюсеркою на одеському Суспільному, наразі працює в комунікаціях.

Богдан Рубчак

Богдан Рубчак (6 березня 1935, Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український письменник (поет, літературознавець, есеїст). Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах. Перекладав з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатних поетів української діаспори.

Колекції

14 колекцій

Бароко

2 поетів
Бароко (XVII - XVIII ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого був...

Романтизм

15 поетів
Романтизм (XVIII - XIX ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого є...

Модернізм

13 поетів
Модернізм (XIX - XX ст.) виник як реакція на численні революції, урбанізацію та індустріалізацію, на нього також...

Наші 20-ті

19 поетів
Наші 20-ті — термін, котрий створила українська літературознавиця Ярина Цимбал на позначення української...
Вибір редакції

Аванґард

5 поетів
Аванґард (20-ті рр. ХХ ст.) — течія, визначальними ознаками якої було руйнування традиційних форм і канонів...
Вибір редакції

Неокласицизм

4 поетів
Неокласики (початок ХХ ст.) — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття...

Про нас

“Аркуші” — неприбутковий проєкт, що був заснований Іллею Стріхарем у 2020 році.

Ми працюємо над тим, аби відкривати нашим читачам унікальні сторінки української поезії та створювати простір для всіх, щоб творити, відчувати та ділитися поезією. Ми постійно збагачуємо нашу віртуальну бібліотеку новими іменами, зокрема робимо почутими голоси нової ґенерації української літератури.

Читати далі