Вірш тижня
Close
Валерій Пузік

землі моєї країни…

землі моєї країни
вистачить
на мільйони могил

міст –
на мільйони снарядів
ракет
та мін

людей –
на десятки років
війни

війни –
на два
може три покоління
поки будуть живі

батьки
передаватимуть зброю свою
дітям своїм
як сімейну реліквію
чи оберіг

– останній патрон для себе
запам’ятав?
– так!

села
які згорять в попіл
так і залишаться нічиїми

тут не ходитимуть люди
відірвані ноги
кістками
вздовж замінованих стежок
лежатимуть на сонці
чи під снігом

посадки
в яких виростатимуть замість дерев руки
і вибухатимуть квітами навесні
жуками
та метеликами

і поля
де
замість картоплі та буряків
замість пшениці гречки та гороху
проростатимуть
голови
серця
печінка та нирки

замість бджіл – мухи
замість пісень – відрізані вуха

землі моєї країни
вистачить
усім

їж її як хліб

Завантажуйте наші додатки:

Випадкові вірші

Осип Маковей

Розмова з могилою

От ниви і ниви, колишні степи,
маленькі ліски і могили,
над нивами місяць, як мідний п’ятак,
і вітер гуляє щосили.

Вітайте, козацькі могили мої,
покриті буйною травою!
З вітрами балакали ви вже не раз,
балакайте ж раз і зо мною!

Яка там розмова з вітрами у вас!
Вітри — то степові поети!
А я, як почую, що скажете ви,
то дам се у наші газети.

Що знаєте ви про козацькі часи
і вольну колись Україну?
Що криєте в собі — та й чи проживем
ми нинішню нашу руїну?

Ніч тиха; я чую, як вітер гуде
і гомін несе від могили:
«На, маєш! і сему також говори,
що ми на степах пережили!

Що криється в нас, то найліпше тобі
старий Антонович розкаже,
що ж бачим сьогодні, то ти й не питай:
що ще не лягло, то поляже…

Ціла Україна й сьогодні така,
як здавна була, романтична:
за снігом торішнім зітхає тихцем,—
до діла ж ніраз не практична.

Отут біля мене вкраїнець живе,
сердега такий, а плаксивий!
Зовсім уже звівся на бабу стару
новітній козак задумчивий,

Страх любить могили, сідає на них,
співає стихенька і плаче:
«Де ділася люба Вкраїна моя?
Де дівся ти, славний козаче?..»

Із корчика заяць смикне, а співак
зриваєсь, тремтить на нім шкура,
чимскорше втікає з могили домів,—
така-то «козацька» натура…

Мене поросли будяки і корчі,
хоч я би родила й пшеницю,
а він лиш співає: «Вкраїно моя!» —
і всяку таку небилицю…

Ех! так надоїли мені вже оті
потомки старих запорожців!
У них тілько вуса старих козаків,
а вдача старих носорожців.

Не вірять нікому, не вірять собі,
не вірять в будучність народу;
боронять язиком народне добро,
а дбають про власну вигоду.

Заржавіли гострі козацькі шаблі,
мушкети давно вже без курків,
а серце козацьке боїться тепер
і заяця, а не то турків…

Ну, годі! Вже більше тобі не повім,
лиш голову пусто морочиш;
я змерзла і спати мені вже пора,
а ти собі їдь, куди хочеш…»

Замовкла могила, і вітер затих,
я ліг у вагоні на лаві
і думки роздумував кілька годин
о давніх могилах і славі.

Ото завелися могили тепер!
Перекупка се, не могила!
Нехай же їй редька, і хрін, і полин
за все те, що наговорила!..

Василь Симоненко

Дід умер

От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе…
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.

09.06.1959

Емма Андієвська

Інші Швидкості

Залізною зробилася стерня,
Де щойно речі — персиком на дотик. —
Посілості всі довелось віддати.
Рука схитнулася, — і в інший бік — стерно.

Між лініями почалось турне —
Вже без подоби — в подмухи сердиті.
Площини б тільки молоком продути, —
Хвостом — на переправах — як дурні,

Всю дійсність оббивають буйнолисту
Й — на довгу смугу, — розтяжну й хвилясту,
Що — всі кордони світлових насичень.

У зародку поховане насущне,
Й ледь блима електричне полотно.
Світає. Птах, що цятку перетнув.

Вибрані поети

Аттила Могильний

Аттила Вікторович Могильний (16 вересня 1963, Київ — 3 вересня 2008, Київ) — український поет, дитячий письменник та перекладач, укладач неформального часопису \"Абаба-галамага\". Один із небагатьох київських династійних поетів: його батько — поет Віктор Могильний, відомий як Віть Вітько. Мати — Аврелія Могильна, угорка з Ужгорода (звідси угорське ім'я Аттила).

Надія Глушкова

Надія Глушкова (народилася 1994 р. в Одесі) — поетка, публікувалась в альманасі Alpha Centauri, колишня учасниця одеського Театру поезії "Токи Фуко" і проєкту LitZustrich, учасниця Міжнародного літературного фестивалю в Одесі 2021 року та фестивалю української культури ВИДЕЛКАFEST 2022, працювала журналісткою та лінійною продюсеркою на одеському Суспільному, наразі працює в комунікаціях.

Богдан Рубчак

Богдан Рубчак (6 березня 1935, Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український письменник (поет, літературознавець, есеїст). Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах. Перекладав з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатних поетів української діаспори.

Колекції

Бароко

2 поетів
Бароко (XVII - XVIII ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого був...

Романтизм

15 поетів
Романтизм (XVIII - XIX ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого є...

Модернізм

13 поетів
Модернізм (XIX - XX ст.) виник як реакція на численні революції, урбанізацію та індустріалізацію, на нього також...

Наші 20-ті

19 поетів
Наші 20-ті — термін, котрий створила українська літературознавиця Ярина Цимбал на позначення української...
Вибір редакції

Аванґард

5 поетів
Аванґард (20-ті рр. ХХ ст.) — течія, визначальними ознаками якої було руйнування традиційних форм і канонів...
Вибір редакції
Неокласики (початок ХХ ст.) — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття...