до гола роздяглися
стягнувши з лиць красу
стягнувши тіло
до ліричних костей
що біліють на горбах століть
і гупають у пам’ять
кривим танцем
який кульгає закрутами
споминів
як спадок
як гірка любов

Жінка, що пересипає крупи на кухні,
наче над пісочним годинником,
пересипає час свого життя.

І жінка,
що замість арфи перебирає струни
на решітці з духовки

завтра запізняться на роботу,
на передостаннє метро
на зустріч одна з одною
запізняться,

але встигнуть все потрібне,
а що не встигнуть — стане не вартим.

Бо хронічна
жіноча непунктуальність —
це дрібна
котяча помста
часові

за те, що забирає їхню красу
в обмін на пересипані крупи
і відібрані від полови зерна