Close
Богдан Бойчук

Вірші прощання

1.

Блукаю
по відсутнім літі, —
порозкидане
гаряче листя
пропікає душу.

Запізніла жовч
заходить
у мою свідомість
і гіркотою
тривожить згадку
про минулість літ.

Блукаю
по опалих споминах
і вигортаю з пам’яті
недавні фотографії,
що починають блякнути.

2.

Ластівка
залетіла
в мою пам’ять
і випила
найкращі спомини
про тебе.

Літо
випало із пір
мого життя,
і я не знаю :
по котрий бік весна,
по котрий осінь.

3.

Іду вперед
і западаю в тінь
твоєї неприсутности;
ступаю назад, —
і мене вгортає німота минулого.

Боюсь ступати на боки,
бо не знаю змісту
їхнього
ні форми.

4.

Підставляю
руку під життя,
та в долоню скроплюється
тишина самотности.

Виходжу
на широку вулицю,
та кроки на бруківці
не творять відгомону.

Знайомі,
обтяжені мішками
старости,
не впізнають мене.

5.

Переступаю
в інший вік
і потрапляю поміж
молодих людей :

їхні лиця
звернені у себе,
і вони не помічають
сутности моєї,
ні присутности;

часом
випадкові погляди
падають на мене
і, сковзнувши,
пролітають мимо.

Я почуваюся між ними,
мов небулий, —
не знаходжу місця тут,
ані притулку.

6.

Сутеніє.
Прихиляюся
до вечора
і чую,
як темінь продуває
моє тіло,
як час
капає з клітини
до клітини,
а небо затягається
зірками.

І тоді думки про тебе
болять найбільше.

7.

Сутеніє.
Шлюбна фотографія
нидіє між книжками
на полиці.
Ти, в білій блюзочці,
тримаєш квіти,
які дивляться на мене.

Та 2. VIII. 1999-го
твоє обличчя випало
із фотографії.

До мене тулиться
твій одяг,
наповнений нічим.

8.

Слухай,

хочу тобі сказати,
що куди не гляну —
ніде тебе не бачу.

Слухай,
хочу тобі зізнатися,
що куди не піду —
ніде тебе не застаю.

Слухай,
хочу тобі повідомити,
що шукаю за тобою :

між книжками,
які ми писали
і недописали;

між фотографіями,
які виповнюють
два життя;

в картинах,
у які ми входили
і не знайшли себе;

у простиралах,
між якими зблідло
наше кохання;

в дванадцяти роках,
які пропали
у твоїй бездушності.