Close
Юрій Федькович

Сестра

Ні зозуля в лузі затужила,
Ні пташина в тузі голосила,
То сестричка лист писала,
На сторону посилала,
Та й до брата слезно промовляла:

«Брате милий, брате соколоньку,
Ти-сь покинув сестру сиротоньку,
А я ходжу, накликаю,
Як зозуленька в темнім гаю:
Верни, верни з далекого краю!»

«Сестро моя, сестро моя руто,
Як я можу до тебе вернути?
Через ліси темнесенькі,
Через ріки бистресенькі,
Через степи рівні, рівнесенькі?»

«Гаєм-гаєм, лебедем Дунаєм,
А степами бистрим горностаєм,
А на моє подвіренько
Пади бистрим соколеньком,
А голубом на моє серденько».

Ой летів я сім день та й годину,
Прилетів я до сестри в гостину,
Прилетів я та й гукаю,
А сестрички не видаю,
Ах, відай я сестри вже не маю.

«Сестро ж моя, лелієнько біла,
Уповіж ми, де ти ся поділа?»
«В гаю, брате, в гаю, в гаю,
Під могилов пробуваю,
Все о тобі розмовоньку маю».

(1862)

Close
Остап Сливинський

Сестра

Світ наш – маленький, ніби покинута іграшка.
Тому, хто грався ним, задуло в очі піску, і він
побіг із плачем до порожнього дому.
*
Ми намріяли собі так багато життя, сестро.
Там не було холодних сидінь, чекання
за турнікетом, безсонних ночей в лікарняному
коридорі. Там не було автобусів,
у яких будять нас світлом ліхтарика.
Там не було запахів йоду й сечі.
Ми розганялись на пагорбі й бігли до самої води,
і пливли по поверхні безодні раніше,
ніж встигали подумати.
Жалем не вміли користуватись,
довкола любові ходили, як ходять
довкола передчасно розквітлого дерева.
Ми хотіли прожити життя безсонне й густе,
як музика аргентинського берега,
життя цільне, як злиток,
а за таким жалюгідним курсом обміняли його на радість.
І тепер, коли нас зачинили всередині
душної ночі – чи зможу я хоча б попрощатись з тобою, сестро?