Господи – якщо кожна рослина Твоя флейта
і навіть будяк і його джміль
і слина шовкопряда якою склеєне
повітря слів – крихка його крейда –
і навіть прихована тінню міль
як цей космос пливе Твоїми шляхами?
як же їм розминутися – як їм йти?
ми не чуємо музики під ногами
камінь дихає дванадцятьма серцями
пагорбом – й містом Твоїм золотим
і якщо можна було б звільнити
флейту від голосу – будяк від джмеля
яке молоко у повітря долити
як тісто в пекарні пухке замісити
щоби проковтнула камінь земля
з початку який задуманий мислею
відправною точкою комет і зірок
навіть якщо би прикинутись мишею
навіть якщо ці пагорби ми залишимо
з порохом на сандалях удвох
і тому що кожній рослині ти господин
і в кожному звукові флейти Твій дух
пахне цикорій в пекарні як дим
в запечених яблуках золотих
в хлібові що в молитві в першім рядку
і тому то ніхто не вступить у Твій задум
-прозора драбина і хиткі поверхи-
горлиці над оливками Гетсиманського саду
і вогняні кошики зорепаду
на відстані витягнутої руки