Янушу Шуберу
кожному чути що кожен — хто там
угорі: парашут — янгол — літак
шарудить у соломі повітря — в пітьмі
алюмінієм крил як міль
личинкою вірша з ультрамарину
чорною перстю що породить стеблину
чорним лисом притягує сни
і облизує їх язиком масним
сподіванням: що там відслонять заслону
пурпуровій діві в червоній короні
яка вбрана у шурхіт шовків
— жарівкою світить із пелюстків —
бо у шлунку її ріпавий джаз
висмоктує музику — і тоді жаль
флейту і звуків небесних флот
збите дихання — розчепірений рот
ті що голкою зшиють шовки і парчу
се кравці життя що шиють свічу
залишаючи слід білий як пух
що впаде дощем на зелений луг
але інші кравці роздирають шви
витинають свічки з паперу трави
і ніхто не певен що його парашут
не підточить міль — і не змінять маршрут
тому час тече мов ріка без риб
сі слова зі слів — корабельний рип —
тому хто летить й зачиняє зміст
завжди янгол він і зелений лис