ми розсунули роки, що висли поміж нами, і наблизились до себе у Villesavin : в просторих стайнях їхали ґалопом крізь стіну карети, дишлями вперед, без коней, що давно загрузли в землю; я виводив з давнини дівчат, які ламали льон на терлицях, а на устах ламали сміх; там я відтворив тебе : якою ти колись була, схилена на прялку, пропускаючи крізь пальці нитку; на старих каструлях ще темніли плями твого дотику, а піч, з широкими тяжкими стегнами, чорніла, журячись відсутністю жінок; кругом перепліталися дерева і кущі, як наші невиразні спомини про нас
тут за тебе випив
розпашіле літо,
тут я задихнувся
тіла твого квітами