Close
Василь Махно

Капелюх Нікіти Стенеску

Чорний капелюх Нікіти Станеску нагадує чорного птаха
який вилетів з гнізда квашеної капусти його мови
і кружляє над головами поетів

Радомир Андрич носить цей капелюх — наче дзбан води у пустелі —
тримаючи пташину ногу капелюха (бо він птах) в одній руці —
а іншою розігріває прозоре тіло ракії
і поволі оповідає про середньовічні часи Сербії

Капелюх Нікіти Стенеску примруживши очі — склавши крила наче херувим —
тихо дрімає —
капелюх звик до Андричевих балачок і тому може відпочити

фетрова тканина оперезана чорною стрічкою жалоби
— чорна мова смерті —

поети розмовлять тією мовою — пишуть тією мовою і по смерті стають
чорною парчею тієї мови

тому Нікіта Стенеску сидить з нами у корчмі та п’є чорне вино
але нічого нам не каже і для багатьох він невидимий
тому дехто не знає що він поруч
бо бачать тільки чорний фетровий капелюх
хоч кілька втаємничиних знають що шурхіт кукурудзи
це шурхіт його херувимських крил

нічого вже нам не скаже Нікіта Стенеску

його капелюх стає: то левом — то волом — то орлом — то янголом

і нас відділяє жовта сеча осінньої кукурудзи

і чорна парча херувимського крила

і замотаний рот янгола
щось хоче нам сказати

але білим вапном повітря забризкує нам вуха
і ми тільки знаємо одне: пити чорне вино
бо нам не можна чути ті слова