Пінисто віддихає
ранок
о, пінисто !
І глухо б’ються об гілля
зім’яті голоси :
суха твоя земля,
мій Пане,
о, суха, суха !
Як серце,
як муринські руки.
І висушить тіла,
і висушить уста,
і будуть наші кості білі,
Пане,
будуть білі,
і суха земля !