Close
Богдан Бойчук

Два Життя Віддалення

48.

Злітає листя з любови,
бушує вітер
по буднях.

Як перейдем до себе
крізь гори глухих полуднів ?

49.

Завішені над минулим
падаючи у
бувше, —

як простягнути голос,
мов білі руки назустріч ?

50.

Будні біжать по буднях,
відносять тебе
завії,

тільки напливи згадок
живлять мою надію.

51.

Пишеш, що я тобі снився,
кохав уві сні,
милішав.

Картка ж паперу не лічить
оцю гнітючу тишу.

52.

Живу плечима до себе,
мочаю перо
в атрамент,

та не приносить полегші
рядків невірний тетраметр.

53.

Живу, немов відсутній,
мов у чиємусь
домі.

Не відчуваю вітру,
щоб обдувава свідомість.

54.

Не чую голосу твого,
кохаю мов
не тебе,

затерплий, глухий до себе,
не чую, як час іде.

55.

Де я тебе примощу,
неуявиму,
відсутню ?

Сонце вибілює тінь твою.
Серце у щемоті тухне.

56.

Складаю твою подобу
з куснів побляклих
надій,

але не можу її зцілити,
і кожен вираз — німий.

57.

Сиджу в пустій кімнаті,
дивлюсь в порожню
душу —

яка же злива світла
її глуху обрушить ?

58.

Проходжу повз щодення,
себе сам
забуваю,

поражений минанням,
спокоєм облипаю.

59.

Запавшися в безмов’я,
ховаюся за
згадки.

Кругом — біліють стіни,
кругом — застиглі статки.