(Для Cюзі)
Я вперше за довгий час зрадів зливі, яка принесла хоч невелику зміну.
Позаду була безсонна ніч, а я дивився, як діти грають в якусь коротку гру,
По одному вибігають, покрикують кілька слів у дощ і кидаються назад
Під бляшаний дашок, і сміються вже разом.
Так і в мене влетів якийсь сміх, як кульова блискавка, дощ ніби перекинувся сторчголов
Переді мною, і я раптом почав реготати, все закрутилося, як пралька, повна
Білого вина,
І було, як глибоко під водою: «Вдихай, але залишишся нашим королем», і я ще вагався,
Якщо це можливо — вагатись і реготати одночасно,
А далі збіг униз, де вічно недорослі клени ніби крутилися поміж краплями,
І кричав, дайте більше піни, відкрийте шлюзи йоґурту з соком, і кричав,
Виключіть свої колонки, бо буде замикання і великий фейєрверк, і наречені
Будуть згадувати цей день із соромом, і дивився, як дерева ухиляються від найбільших
Крапель, і пробував так само.
Діти збилися в купку під своїм дашком, мокрі й кольорові, як один екзотичний корал,
А я був їхнім королем, і не міг видихнути.