«настане та година, коли
всі ми
поскидаємо вуалі.»
Натаніель Готорн
темна вуаль на очах
заплющених
ворушиться від замкненого
блиску
хтось повсякчас відчиняє
і гримає
юкає
за собою
двері
— може нам краще
пересісти на підвіконня?
там ми будемо непомітні
серед рослин
— а як же кішки?
палець пролазить
крізь щілину
замка
і прокручується
десь біля скроні
але не чутно
клацання
голос звучить так
ніби хтось регулює
гучність
кроки десь внизу
розсипаються
сходами
замість долоні
стискання поручнів
обручі з пальців
не
до
с
кінченність.