У тиші цих плавких провулків
лиш сонце зблискує на вікнах,
і кроків майже непомітна
луна – мов кошеняти муркіт.
Манірна мрійновтома квітня,
дахи – легкі, як поцілунки,
і сміх відлунюється лунко
у шатрах простору блакитних.
Стираються повільно грані,
все – позолота перетворень
і гнучкість спалахів срібляних
в прозорій чаші водозбору.
І тільки музика, що тане
в меланхолійних стінах двору.