вона говорить:
ти створений, аби грати на фортепіано всі ці складні мелодії
від яких у людей перехоплює подих
тому що коли твої пальці торкаються клавіш
трапляється справжня магія
вона говорить:
крім музики, ти створений для любові
і всього, що ця любов наповнює:
ранкової кави з гейзерної кавоварки
шипіння, з яким починає рухатися поїзд одеса-ужгород
і вогкого запаху осіннього лісу
вона говорить:
я народжувала тебе для цього
вона піднімає руки і знов опускає їх на труну
і каже:
я народжувала тебе для цього
я народжувала тебе для музики та любові
для музики та любові
бо ніхто не народжує дітей для війни
ніхто
не
народжується
для війни
для зборів на тачку, яка потрібна була ще вчора
для пекла під бахмутом
для того, щоб відмивати кров того, з ким вчора спали у сусідніх спальниках
ніхто не народжується для війни
вона витирає сльози
знов піднімає руки
знов опускає їх на труну
вона каже у простір:
ми купили фортепіано, коли йому було шість
його пальці рухаються по клавішах навіть уві сні
він може на слух підібрати будь-яку із мелодій
але він не вступив до консерваторії
він вступив в зсу
вона перебирає якісь випадкові факти:
яка в нього ямочка на щоці
як він з дитинства не їв апельсини
і як серед ночі ходив з ліхтарем по квартирі після перегляду “кошмару на вулиці в’язів”
вона перебирає якісь випадкові факти
ніби від того, як довго вона говорить, залежить те, як довго він буде живим