дрова згасали, вугілля тліло, іскри злітали й танули.
може, ми стали не ким хотіли. але хоч кимось стали ми.
може, ми зрадили зовсім трішки мрій, що тепер подолані,
але, на радість усім мудрішим, хоч би взялись за голову.
це не печаль – просто пил в зіницю влучив і виплив водами.
в клітці із пальців дрижить синиця, де журавлі не водяться.
пам’яті закутки – це притулок, де зачаїлась молодість.
легко сказати, що ми забули. важче — що ми відмовились.
нас не питали, а ми не сміли слова сказати впоперек.
може, ми стали не ким хотіли — жаль не розпалить попелу.
тож залишається все стирати і усміхатись дзеркалу.
кожен чекає. прийде пора та в грудях уже не дертиме.
щастя – не більш, ніж роздута радість. пошук не має значення.
зрада собі — це, звичайно, зрада, але собі – пробачимо.
може, ми стали не тими — звісно,
все ж повернути можна ще?..
дрова згасали,
летіли іскри
над погрібальним вогнищем.