Треба фіксувати ці шуми.
Треба фіксувати ці вібрації.
Все ще лине морок днів війни.
Все ще тихе світло має рацію.
Бачиш цей строкатий падолист,
небеса магнітні, наче подихи,
цей вітальний і трагічний блиск
і повітря межи сном і холодом?
Чуєш ці вітри і передзвін,
стукіт вересневого знемовлення?
Чуєш ритми страху та зневір?
Промінь віку став уже заломлений.
Вилий все чорнило в каламар
і мокни пером, неначе поглядом.
Хай повітря свій поновить дар
і постане як сторінка зошиту.
Руку простягни у довжину
серед незасіяного простору.
Та впиши у простір не війну:
в нім достоту аж занадто пострілів.
Вилий чорнолітери в письмо.
Дощопади стануть їм обрамленням.
Розпиши це вікопомне тло
і пройди крізь ці шуми неспаленим.
6.X.22