Close
Емма Андієвська

Віґілії Cviii

На лезо — слух, аж сизо : погляд гострить
Передчуття, де — ледь земля прочахла.
Всі маяки — ганчір’ям — у панчоху.
Вже інше світло, хоч вогні — й не густо.

В обвід каналом — з кола — як чугайстер,
Ще пам’ять-серп, — зідхне і карк почуха
Й, не доторкаючися ні до чого,
З ламкого плину — вітряки суґестій. —

Коня і вершника надвіює в гітару,
Що, не вмовкаючи, на всіх щаблях гуторить
І кожний вимір — двічі, як папуга :

Життя — тривке. Та найтривкіший пагін,
Що — шальки духа, де буття-хвалій,
Проклавши шлях, на манівці звело.