Уранці сонце — мов розлитий сік,
освітить ніжно розклад поїздів,
якими я долав тремкий маршрут
із дому в дім. І шоста осінь тут —
вона прощальна та ясна пора.
Безхмарне небо грається сповна
з моїм чуттям, бентежним і вогким.
Перистий промінь схилиться на стіл.
Довкола ранок, чистий, непростий.
Я вийду і, тримаючи в собі
відлуння всіх прожитих тут подій,
піду вперед. І повернусь сюди
колись, а поки — прощавай, бувай!
Безжальне сонце сліпить через край.
Лишу хай сохне листя на столі.
Сердечне місто, вірний я собі.
9.X.22