Розбуди мене в кінці
літа,
Щоб у вітрі не було
жару,
Щоб у небі посівним
ситом
Закипіли дощові
хмари,
Щоб від заходу в душі
терпло,
Щоб звільнилося від трав
поле,
Розтинаючи кордон
серпня
Поворотом колеса
в холод.
Щоб у вицвілу нічну
пору
В тиші вічності було
чути,
Як, загнавши цвіркунів
в нори,
Сіра паморось пряде
сутінь.
І як хмари розпочнуть
лити,
Розтуливши висоти
браму,
Розбуди мене в кінці
літа —
Перед входом до мого
храму.
Розбуди – і я пройду
відстань,
Розбуди – і обернусь
раптом
буревієм, що зірве
листя,
Розіпнувши золотий
прапор.
Розбуди – і я пірну
в холод,
Перейшовши сто доріг
пішим,
Коли серпень замовчить
болем,
Повернувшись на щиті
в тишу.
Розбуди мене, коли
вітер
Пробирає до мурах
спину…
Розбуди мене в кінці
літа,
Щоб я бачив, як воно
гине.