ось мить: порожнє все
зі стін зняли ікони
прапредки зі світлин устали і пішли
за ребрами душа б’є в мідносердні дзвони
дзвіниці на горі де хмари як воли
ось мить:
сховався бог за комином із кахель
і плаче як малий і кахлі світло тчуть
і плаче крізь дощів туберкульозний кашель
і кахлі кожен нерв тавром старим печуть
аж хата наче бомж
хтось вікнам вибив зуби
ніхто сюди не йди тут більше не живуть
і душі вийшли геть немов дерева з зрубу
і впав останній дуб бо то не ваша путь
півзливи на даху а пів — стече у вени
крап-крапає згори в ікони в піч в кути
і тільки щось щемить
хрипким вселиким треном
сидить на лаві бог
сидить не хоче йти