світ пахне свіжою карамеллю
морською сіллю
гірким полином
цією сумішшю хвої й щастя, коли ти спускаєшся серпантином
гарячою шкірою
першим льодом
важкими подихами вокзалу
знанням, що колись тебе так любили, та зретшою так про це й не сказали
тютюнова крихта
протерті джинси
погана кава у когось вдома
вдихаєш часом на повні груди — а на зубах осідає втома
солодкий запах церковних свічок
земля в сузір’ях квітів й лампадок
і спущений прапор по всій країні, яку ти приймаєш як дар і спадок
підвальна сирість
бузкові ноти
земля, яка вгризлась тобі у вени
бо кожен клаптик її дорожчий за константинополі й карфагени
сталеві люди
дубові труни
і всюди хлібно-бетонний запах —
так пахнуть вулиці міст і селищ, які залишились лише на мапах
і всі, хто назавжди з тобою поруч
і всі, з ким зустрінешся в потойбіччі
всі пахнуть медом, сонцем і пилом, який підіймається вздовж узбіччя