Трави в’януть під млосною спекою,
Крутить вихор серпневий пил,
Осокори за даллю далекою
Підпирають в степу небосхил.

А до них між балками та нивами
Вибігає закурений шлях,
Огинає химерними звивами
Жовті стерні на тихих полях.

Тут роботи нема обережному —
Де для нього тут межу найдеш?
Той господар в просторі безмежному,
Хто душею відрікся меж!

1961

Ходе Степ.
Замислений Степ.
А на ньому синій-синій жупан.
За туманом — туман
і татарські загони…
Розсипається Степ синім дзвоном…
Гей, крізь вітер і ніч бліді руки простяг
і поклав
на Чумацький, на зоряний Шлях…
бліді руки простяг…
Ходе Степ.
Замислений Степ.
А на ньому синій-синій жупан.
За туманом —
туман…

1922