Close
Тодось Осьмачка

Сонет

Коли німують людські живі душі,
тоді і роси кам’яніють на зелі,
а очі в молоді, немов од суші,
мертвіють, облітають навесні.
Того, душе, на світляних розгонах,
свої прозорі вікна розтворяй
і випускай слова на землю чорну,
де клекотять, мов казани, моря,
щоб голосно садами зворушили
на дальніх берегах твої слова,
і сонце галасом живим зустріли
удосвіта на тисячі човнах,—
щоб роси бризнули, та тільки не камінні,
на ниву радощів, і праці, і терпіння!

Close
Олекса Стефанович

Сонет

Із Подєбрад до Праги і назад,
Щоб завтра знов полинути, як птиця,
Якій ніде надовго не спуститься,
Якій простір і вітер, а не сад.

Хай вигнання часами у сто крат
Бува темніш і тяжче, ніж темниця,—
Іще ясніш і різьбленіше сниться
На чорнім тлі золотоверхий град.

Давно душа подружена з піснями,
І виться б їм над ночами і днями,
Але мудріш од співу німота —

Владніше струн уміє вона звати
У висоту, де світиться мета
І віє дух офіри і посвяти.

1929

Close
Євген Маланюк

Сонет

Не трубадур, а вічний яничар,
Невільником в солодкому полоні
Нічних очей,— я п’ю їх синій чар,
Закоханий в розквітлії долоні.

Хоч і знайшов я бога в Аполлоні,
Та тільки Вам — душі моєї жар,
Сузір’я зорь моїх, Волосожар,
Захований у серця темнім лоні.

Ви ж королевою, лише на мить,
Дасте устам тонку лілею-руку…
В ту ж мить життя, життя віддам — візьміть!

За усміх Ваш, за казки запоруку:
Щоб випити до дна солодку муку
І шалом кос — минуле спопелить.

1924

Close
Микола Вінграновський

Сонет

Зоря над містом піднімає весла.
Зоря чекає, доки тиша скресне,
Доки присплять дівчата свої весни,
Доти зоря над містом не шелесне.

Зоря над містом зібрана і чемна,
Зоря над містом точна і знаменна,
Зоря над містом хлібом пахне темним —
Найкраще в світі пахне хліб печений.

Така зоря в своїм промінні чесна,
Така зоря із бід людських воскресла,
Така зоря не падає, як мрець!

Вона зіходить раз в тисячоліття,
Одна між зір не знає пустоцвіття,
Вона проходить між людських сердець.

1956

Close
Максим Рильський

Сонет

Scorn not the sonnet, critic

Wordsworth

Суворий Дант не зневажав сонета;
Петрарка в нім кохання виливав;
Кохався в грі його творець Макбета;
Про сум гіркий Камоенс ним співав.

І в наші дні чарує він поета:
Вордсворт його за речника обрав,
Змінивши світу марного тенета
На хвилювання вільних вод і трав.

У горами лямованій Тавриді
В його рядки, суворіші від міді,
Співець Литви чуття свої вкладав.

У нас іще його не знали діви,
Коли для нього Дельвіг забував
Гекзаметра священного мотиви.