Зростає грім дніпрових струн,
Замурували хмари обрій…
Як ніч, нахмурився Перун,—
Його обурив сон недобрий.
Таке ввижалося йому:
Чужий, нахабний хтось приходив
І насміхався: «затамуй,
Коли ти бог, дніпрові води…»
І котить гнів стара душа,
Кремінно витесана з дуба:
У хмарах — темрява й пожар,
У хмарах — рокоти і труби,
Реве та стогне Дніпр у млі,
Земля здригається, як в трясцях…
І шепчуть злякано в селі:
«О, Він ніколи їм не дасться…»
Прага, 1924