Ще нема рівноваги, іще немає тих слів
Які можна промовити, після того, як все
Небо — холодне мереживо на кришталі
Проллється на землю найдовшою з-поміж пісень
і дочитає список кораблів
Ще бракне повітря, як бачиш падіння листя
Ще завмираєш, мов звір на останніх ловах
Осінь така неозора, магічна, імлиста
Що хочеться вірити кожному її слову
і кожному вистачить слів цих
Тож віриш кожному подиху, кожному поруху
Кожному шву в міжсезонні, яким ідеш
серед осінніх соборів, поміж усіх історій
зерно завмирає, та врешті пускає корінь
і в долині вічної тіні
назавжди починається день