той подорожній не приїхав
на балагулі
у запорошених сандалях
при цямрині сидів
і попрохав води —
я його скоро позбулася
він — чужинець
прийняв мою відмову
тільки мовив
якби ти знала …

я тепер канею
по білім світі скиглячи шукаю
живущої-цілющої води
яка навіки гасить спрагу

Самаритянка сіла на камінь
Тяжкий, як будень.
День гарячий випік сльози,
І ні хмаринки над гаванню.
Зашелестіли бурі трави
Ночей гріховних,
Запахло тіло овочем жамбо4.
Безбарвний порох укрив аґави,
Повилітали слова на ґітарах по заході.
(Десь наречена плекає лілеї
В своєму саду.)
Чи зійде олов’яний місяць
В блідій долоні ?
В долині в житлах жар затліє ?
Накреслить луки шалена пристань ?
Впаде на груди, як туман,
Густа самотність.
І стане пальма колихати
Вінок засохлий,
Зажене вітер крик у горло
Й порве, награвшись,
Нові зелені вахлярі
Сумних бананів.