Close
Микола Вінграновський

Пророк

З Пушкіна

Духовним присмерком жахливим
Гнітився я, йдучи один.
І з Серафимом шестикрилим
Зустрівся в плинності годин.
Ступили крок, ступили другий,
І наші погляди сплелись.
І я упав. Жалі і туги
До нього з серця потяглись.
На глум, на сором, на огуддя,
Ввіп’явшись в груддя кам’яне,
Я рік йому: “Брехав я людям,
Тож покарай тепер мене!
Убий мене. Мій дух дме далі:
Гадючий дух гадючих сил.
На почесті і на скрижалі
Сумління серця покосив,
Спали мене! У серці голо!
Я жив, як бубон, день у день,
І чорним, не своїм глаголом
Я спопеляв серця людей…”
І я замовк. З кущів лози
Густі вітри повз нас шугали.
І раптом віщі дві сльози
З його очей в мої упали.
Губами вічними, —аж млосне, —
Він до моїх сліпих припав,
І мій язик мундироносний
Згорів, як лист, як віск, розтав.
Він рік мені: “Повстань, пророче!
Твоя настала вже пора.
Творись в людей у дні і ночі
Глаголом правди і добра”.

1964

Close
Олег Ольжич

Пророк

Не сняться літа дитинні,
Не маряться дні юнацькі.
Дівчата з горбів зелених
Давно не сходять до танцю.

Давно не збирають смокви,
Не душать важкі виногрона.
Річки течуть не водою —
Камінням сухим і чорним.

О очі мої гарячі,
Уства мої сірі, спраглі,
Що бачите тільки Сонце,
Щоб тільки кричати Правду!

Щоб жовкли жіночі лиця,
Щоб важчали їх убори.
Щоб вогкі і плідні лона
Були, як сакви порожні.

Щоб кидали щит і панцир,
З плечей обривали шати,
З одним невблаганним лезом
Мужі допадали коней.

На грудях зводите руки,
Бороните душу вашу, —
Не ждіть ніхто милосердя:
Я камінь з Божої пращі.

Close
Тарас Шевченко

Пророк

Неначе праведних дітей,
Господь, любя отих людей,
Послав на землю їм пророка;
Свою любов благовістить,
Святую правду возвістить!
Неначе наш Дніпро широкий,
Слова його лились, текли
І в серце падали глибоко!
Огнем невидимим пекли
Замерзлі душі. Полюбили
Того пророка, скрізь ходили
За ним і сльози, знай, лили
Навчені люди. І лукаві!
Господнюю святую славу
Розтлили… І чужим богам
Пожерли жертву! Омерзились!
І мужа свята… горе вам!
На стогнах каменем побили.
І праведно господь великий,
Мов на звірей тих лютих, диких,
Кайдани повелів кувать,
Глибокі тюрми покопать.
І роде лютий і жестокий!
Вомісто кроткого пророка…
Царя вам повелів надать!

[Друга половина 1848,
Косарал] — 1859 року, декабря 18
[С.-Петербург]