Лягло небо тягарем на наші спини
і знову треба покидати домівки.
Птахи, осінні зрадники, повтікали, —
чому не прищіплять нас до гілок дзьобами,
чи вже забули про любування тінями ?
Летимо, жовтіємо і падаємо
в передсмертному танку, в обіймах вітрів,
земля нас не приймає зужитих, зсохлих,
люди згортають або палять — жертва небу,
а небо синіє і синіє з радости,
бо вічність потребує ритуалів,
бо вічність потребує пожертв.