Close
Микола Вінграновський

Піч

Зірок запізнілі курчата
Розбіжаться від мене в ніч —
Вибігай за село стрічати,
Моя посивіла піч!

Приголублю твою затулу,
І під струнами рогози
У кімнату мене вези,
Теплотою всміхайся чуло…

Хай не шестеро буде нас,
Хай один я прийшов поки що —
Твого комина чортів бас
Соловейком мені засвище.

Коли мати, забувши втому,
Вже не вмістить за стіл родини —
Будеш їсти свою солому
Й подивлятися на годинник
*
.

І тоді, коли я з двора
Прийду снити дитинним спомином, —
Ти всміхатимешся, стара,
І в минуле зітхатимеш комином…

Стане день за твоїм порогом —
Будеш мрійно мене проводжати
Димарем своїм зверху хати,
Голубою хустиною з нього…

І коли закружляє ніч —
Встану я в твоїх мріях чулих!
Ти забудеш зітхнути, піч,
Своїм комином у минуле.

1955

Close
Василь Симоненко

Піч

Лиже полум’я жовте черево,
Важкувато сопе димар,
Галасує від болю дерево,
Піднімаючись димом до хмар.

Бубонять рогачі і кочерги —
Щось пригадують з давнини,
І чекають покірно черги
Засмаглілі горшки й чавуни.

З тітки полум’я сон злизало,
Тітка гладить рукою глек,
Теплий ватяник зав’язала
На застуджений свій поперек.

Біга тітка із кухні в сіни,
З-під повітки заносить дров —
З них струмує жовтаво-синя
Віковічна печаль дібров.

Звично грюкають мляві двері,
Піч гуде і димить у світ —
Скільки в пащу цій ненажері
Тітка вкинула кращих літ!

Сновигають по зморшках думи,
На щоках танцює вогонь,
Сажа в’їлася чорним глумом
У пелюстки її долонь.

Біля печі вона, мов бранець,
Слугувала під шурх спідниць,
Віддавала дівочий рум’янець
Чистоті смачних паляниць…

Менше ми гіркоти нестимем,
Стане ближчою наша мета,
Як не будуть у небо димом
Підніматись жіночі літа.

28.01.1962