звідси немає ні видиху ані виходу
крапає шепіт проціджений через марлю
заново би навчитись ходити й дихати втримати в пальцях відповіді примарні
пальці біліють і шиби такого ж кольору
ми переможені — правди ніде подіти
може зима не закінчиться вже ніколи
ми її снігом сном одержимі діти
кригою скуті затягнуті білим латексом
тиснуть у черепі наміри нам без міри
сніг запопадливо треться об ноги ластиться
сипле
у флаєрах зібганих — перемир’я
шкуру овечу скидає і в темний карцер
кидає сонце лишає сліди криваві
мій капітане поквапся бо знову мариться:
ковдрою начебто хвилею накриває
2011