Close
Юрій Тарнавський

Ноктюрн І

Ноче, котрий це вже раз

тебе чує на собі біла шкіра паперу:

чорну віспу твоїх трьох літер

і незчисленні щеплення твоїх відмінків!

Але знову і знову непритомніє місто

від твоїх постійних епідемій,

і знову вірші густими плямами

виступають на щоках карток.

— Може, це правда, що ти розводишся

у льохах і у темних помешканнях,

і що тебе розносять чорним одягом погребники,

і негри своїми хворими на тебе обличчями!

1962