Спи, о думко співачки забута…
Тобі сумно, ти — зайва в цю мить:
Вся, щасливими снами окута,
Ніч весняна у пестощах спить…
Її вітер ласкав й голубить,
Зорь багацько для неї зійшло,
А тебе, моя думко, не любить,
Не ласкає, не гріє ніхто…
1911