На поляні, де темна риза замаяла,
під калиною круг засвітився.
Білою мрякою, там, де сніг : порошею,
прикипіли до осоки крила.
Холодна курява глибиною шипить гадючою,
розвіявся пилок від вітрів,
над галузкою, що від бурі негоди не похилиться,
простяглися прядива в сніг.
Корінь велетнів не прив’яже до дерева,
далі й далі камінням стече вода,
і в зелених кострах, де замовкнуть крижини,
зашипить від вогню кора.
Переплетуться під веселками всі дощі, як клоччя,
без зерна, без полови, без листя.
Чому над оселею, де крук б’ється крилами,
роздертим сонцям не світиться ?
Але сірий пéрепел, поминувши лотоки,
білопінними порогами не піде.
В жовтих скиртах, де криві дороги натовпом,
безголосим трепетом піднесе крила.
І мосяжний колос, і галузка полину,
і гранчастий лист крізь насіння,
простягнуться в блакить, і ще довго шумітиме
на старій поляні темна тінь.