моя бабуся казала:
бери й роби, коли цього бояться очі
вона казала:
якщо ти світло, то що та тривалість ночі
відпускай охочих піти
зрештою, аби бачити зорі, потрібний простір
якщо зустрінеш того, кому пощастило менше, аніж тобі —
запрошуй в гості
вона поправляла хустку
важко вдихала повітря
гасила цигарку об одвірок хати
вона була впевнена:
ти здатен настільки ненавидіти
наскільки здатен кохати
вона носила лляну сорочку
палила пахощі — мед і хвоя
світ — казала вона — врятують дві речі
кохання й зброя
і все, чого торкалась її рука
набувало магічного значення
набувало істини та печалі
її голосом досі співають одеські трамваї
і шепочуть янголи за плечами
ми зустрінемось на причалі
казала вона
ті, кого любиш, завжди зустрічаються біля моря
вдихають разом солоне повітря
опускають ноги в блискучу воду
ховають обличчя в тіні плюща
вона повторювала:
ніколи не забувай тих, кого любиш
і додавала:
тих, кого ти ненавидиш — не прощай