Мімоза

Країною сонною ніч проліта,
Мовчало таємно південнеє море,
Дрімали чинари, схилялися лаври,
За темний серпанок ховалися гори.
Горнулися ніч до німої мімози
І подругу ніжно свою обіймала,
Ласкала і гріла, питала: чи грози
Її хвилювали коли, чи ніколи?..
Мімоза мовчала.
Вона вся у мріях, вона у розкошах
І думах, як море нічне, поринала
Спокійно і тихо, мов зроду не знала
Про хвилі бурхливі, про бурі свавільні.
І дійсно не знала…
Та тільки встав Ранок з-за темної ночі
І вперше цілунок злетів до мімози,
Здригнулась мімоза, побачила Ранок,
Встидалася його, потупила очі,
Й од щастя нового упали з мімози
Перлистії сльози…