Літо важке, відшліфоване, вітряне.
Літо, в яке складно було повірити.
Оперезане зеленню, діамантами,
літо, яке хотілося для себе мати.
Знати — чужа, поточена міллю шаль.
Літо — в аеропорт запізнілий шатл.
Літо, яке бездумно кудись несе.
Літо, яке ми оберігали від себе.
Літо, в якому годі собі зізнатися, —
надто пізнє, надто велика ціна.
Напиши його на піску, розітри у ранах,
наклади шви чи фільтри, вихлюпни в Інстаґрам,
перебудуй із кубиків кольорових
в дещо цілком інакше — нове добро.
Для пікніків під дощем, вечорових тиш,
незручних мовчанок, які залишаться
висіти на верхівках попри вітри.
Літо поміж долонь для мене притримай.
Довго назустріч йди і зривайся всоте
із мотузки, натягнутої між висотками,
між світами, настільки різними, що навзрид.
Літо від втрат тілом своїм прикрий,
від необачних слів, пороху та іржі,
Літо, яке ми вкотре не заслужили.
2018