I
Дві лисиці
в сильцях ночі —
колос світла
в чорних свічах.
Зріють тіні,
сходять зорі,
тремтять скелі
в темних горах.
Вітер терпкий,
як калина,
обкрутив
чоло повітря.
А в долині
ростуть хвилі —
мертвий місяць
воду хилить.
Візьми в руки
шум коріння —
хай не б’ється
об сніг неба,
хай не кришить
мурів тиші,
що закрили
голос світла.
II
Постать вежі —
двері грому —
чорним снігом
стле дорогу.
Теплим вітром
пальці духів
місять з воску
образ Бога.
І стікають
в мертві хвилі —
і вітрила
простір вкрили.
Білим пір’ям
голуб світла
намотав
на череп тишу.
І погасли
руки вітру —
і світанок
хлібом світить.
А на гілці —
ґроно ягід —
квач заграви,
плач заграви.
Віддай вежам
зелень губ.
Хай росте
пір’їстий дуб.