і ми казали, сховавши очі, немов під шорами:
“та я пішов би, народ, ну чесно, клянусь, пішов же би!
та жінка твердить, мовляв, без мене ніяк не бутиме,
та й мама хвора. і в тата серце. усе заплутано.
і ще робота, плачу податки. я тут кори́сніший.
ми теж тримаємо фронт, та просто усі – по-різному,
комусь же слід затуляти собою в тилу провали ці…”
…і ще мільйони шляхів сказати, що ми злякалися.
і поки ми намагались знайти, як себе пробачити,
ви просто мовчки зробили єдине, що має значення,
броню із душ позривавши, у неї міста закутали,
закрили небо, і води, і землю незламним куполом.
в сирих окопах, глухих лісах і степах запилених,
ви стали вищі від слова “люди,” зробившись Силою,
яка повік не впаде під навалою зла ніякого…
…і поки слово живе, то і слава про вас стоятиме,
і це – один із мільйона шляхів, щоб сказати “дякую”
(14.Х.22)