Хлопчик: відображення вгрузає в ліхтар.
Золоті свічки, кавові зерна у високих чашах.
Розгортається історія; за кадром кадр;
камера у марній спробі вгамувати час.
Ямка на щоці, всередині — невтомний млин;
стільки каміння перемелено, стільки криз.
Перпетуум мобіле. Нитка, що виводить з імли.
Зрілість на м’яких лапах підкрадається, наче рись.
Що я можу? Заговорити придорожню траву.
Вигострити ножа, видати зброю, яку обере.
Висіяти серед шуму тишу. Місто — сполошений вулик.
Коридор із рядом зачинених наглухо дверей;
пожильці у масках, щільно приклеєних до облич.
Не одразу, але навчиться підбирати ключ.
Відшукає таку, що вигадав собі колись,
принцесу, яка дракона подужала власноруч.
Трохи дому. Пестливе прізвисько, ретро-хіт.
Трохи втіхи — шепотіти теплій долоньці в руці.
Не займати, доки обдумує наступний хід,
доки човник плине по меду і молоці.
2019