Я не буду самотнім ніколи стоять,
Як не був я самотнім і з вами…
Єсть у мене і друг мій, і брат,
Що братався зо мною літами,—
Смутком брата-товариша звать…

З ним піду я по білому світу блукать,
Взявши ліру журливу з собою,
Буду сльози свої розливать,
Буду в тиші пісні з них складать,
І дивитись на небо з журбою…

1906

Давай гайнем до Дебрецена,
у той шинок, що Ліст відвідав.
Тобі полюбиться, напевно,
ледь-сутінь краю Артеміди.

Там босоркані престарезні
в спекотний день біля церков
розповідатимуть легенди
про кров, грабунки і любов.

Дивитиметься місяць сумно,
і ніч колошкатиме мрії,
немовби знов Аттила гуннів
послав трусити Візантію.

А в нас — дощі, тумани й осінь,
ні віз, ні грошей, та — даремно!
Давай забудемось на трохи,
давай гайнем до Дебрецена.

1981