і вбережи нас від спокуси
мірятися болем
якого за кожним — повна безодня птахів
такого, що мусиш постійно його порівнювати
з важкими валунами на березі
з чорномармуровими могильними плитами
з деревами, вирваними вітром
аби переконати себе в його поборності
але біль не побореш, як побореш ворога
не відкинеш, як могильний камінь
не подолаєш смертю смерть
біль проростає зеленими стеблами із землі (колір якої віднедавна ненавидиш)
біль заживає, як рани на звірові:
нагниває, пече, повільно гоїться
турботою і нескінченними перев’язками
при кожній з яких дивишся в очі своєму болю
і кажеш — ще один день ми витримали
(уникаєш слова «разом» як марлевих бинтів, які залишаються в рані нитками)
брила болю виточується хвилями та ніжністю
дрібні камінчики вкриють пляж
усміхнені діти забиратимуть їх на пам’ять
біль проходить всі фази місяця
(найдовше тримається повня)
аж однієї ночі на новий місяць
ти прокидаєшся
від вперше почутого звуку
власного дихання