І світ воскрес! І, працівник великий,
Устав орач і плуг важкий підняв.
Де був колись пустир одвічно-дикий,—
Він борозну найпершу проорав.
І цілини великі скиби чорні
Лягли в степу. Насіння золоте
Впаде на їх,— на ниві неозорній
Хліб дорогий, налившися, зросте.
Нехай росте, пиша на нашім полі!
Колись і ти, сівачу правди й волі,
На рідний степ повинен ще прийти.
Чи прийдеш ти? Лежить земля без діла,
Країна вся неначе заніміла —
Чому ж не йдеш? Чому загаявсь ти?
1888