громадську лазню закрили після повені
коли до мого дому приплив
цинковий тазик
вона за кінотеатром бібліотекою
і за музичною школою
якщо йти від площі
тепер її двері забиті дошками
щоб ніхто не ходив туди по нужді
як це робили із закинутим приміщенням
кінотеатру
який недавно знесли геть
щоб будувати церкву
тепер її вікна теж забиті дошками
щоб бездомні не жили тут
як вони це зробили у музичній школі
у тім корпусі
куди я колись ходив на сольфеджіо
і де мені казали що треба слухати воду
іноді йду і згадую як сюди приходили всі
редактор місцевої газети
продавець тютюну від якого пахло
обліпихою
учитель фізики і креслення
мій тато і дідо
з того часу незмінна хіба що
жінка священика
котра здуріла на голову —
ходить і роздає всім каміння
з ріки біля лісу де скелі
бо думає що те каміння уміє говорити
не можу змиритися що більше
нема громадської лазні
ніхто більше не доведе що вона була
ніякі документи бо папір горить
а пам’ять розмокає
ніхто не доведе
хіба що бруд
бруд який ми так і не змогли змити
відтоді як закрили громадську лазню