Голос

“З мокрого вітру, хвилею послані,
крила причалять колись.
Мерехтітимуть
сині круги солоного світла —
щедрі долоні останнім бажанням.
Соняшні стріли, вагітні загравою,
ляжуть, як цвіт, на неплідному камені.
Північ нахилить на обрій обличчя,
колесо простору жеврітиме тьмяно.
В скибах повітря, подолані сонцем,
розколються струни, розвіються звуки.
Приплив, прославши срібне колосся,
замовкне. Водою круги займуться.”