Голос птаха — подих у сопілку
часу, очеретове стебло.
Скільки вітру ще ловити, скільки
брати наші тіні на крило.
Скільки ще іти стежками мертвих,
що як зашморг чи як оберіг.
В’ються тисячами кілометрів —
нас відводять від нових доріг.
Ані дня самотності чи тиші,
спокою — на кінчику ножа.
Гори — ми. І виросли би вищі,
якби нам ніхто не заважав.
Ми б росли бунтівно і широко
і проміння сипали довкіл.
Цвіт суниці. Стежка пахне кроком.
Дуб ковтає світло від могил.
2020