Лий-но до краю. І ще. Та іще.
Й досить нам.
Сніг просіває понурим дощем
Вдосвіта.
Скоро метро розпочне із людей
Трапезу.
Лий-но ще трохи, бо що з нами й де
Трапиться?
Лий і не думай. Ну, буде бодун —
Бог із ним.
Стишуй ходу потривожених дум
Боязних.
Вживлюй отрутою в жили потік
Радості.
В кислому трунку єдина з утіх —
Градуси.
Лий-но до пари. І ще. Та й іще.
Й заново.
Доки знебарвлений схід не затче
Заревом.
Давши початок для дня, що стече
Викиднем
В озеро втрат, за які нам би ще
Випити.
Здерши печаті, відшукуєш сенс
В нижчому.
Що нам втрачати у світі, де все
Знищено?
Згублено рай, та зосталось вино —
Спробуй-но.
Лий-но до краю… Хоч край і давно
Пройдено.
(3.II.23)