І вони говорять: “Вертайся додому, брат,
Ти з усіх історій усе, що зумів, забрав,
Ти зробив усе для чого вступав у гру,
Тож у чому сенс і далі топтати ґрунт?
Повертатись треба. Достатньо змолов води.
Подивись, на тебе чекають твої діди –
За минулі зими ча́рок боки товчуть.
Залишайся з ними. Хто б тебе ще почув?
Ти ж-бо теж чудо́во знаєш – кінець один.
Відійдеш,
Чи то́ у землю, чи то у дим.
Тож яка різниця, зараз чи десь пізніш?
Випускай синиць.
Однаково їм – під ніж.”
Я ж кажу їм стиха “Рано іще, брати,
Поки можна йти, то, значить, і треба йти.
Поки сонце палить, нащо гукати грім?
Я зробив замало, значить, іще у грі.
Хай дорога стелить, ніби на вітрі пил,
За поріг оселі, в тіні чиїх стропил
Гомонить бенкет, що правлять мої діди.
Головне – дійти.”
(2021)