Коли обдумаю короткий час,
І довгий, і безчасний наших днів,
Згадаю, що жовтіло листя раз,
Або сузір’я згасли сто разів.
В твоїх очах блискуча смерть комети
І швидший блиск метелика — не знаю,
Немає чисел, годі рахувати.
В коханні дані мліють, пригадаю.
Нова плянета, може, народилась,
Коли ти став ломити мої руки —
Мені однаково котра година.
Нема у серці точної науки.
Хоча кохання наше — мерехтіння,
Конання забуваю і безсмертя.

Від злости перегнутий ріг
Змагається за першість з далечінню,
Як і його змагалось покоління.
Ще він її на цей раз переміг,
А старість вже болотом по коліна.

Від неба в горлі сіллю віддає.
Сідлає вітер трави — і за обрій.
На зміну рогу місяць робить обмір —
Розділить, множить, потім додає.
Але і в нім вже назрівають тіні.