Проїжджають хвилі, мов нічні поїзди,
і місяць тиняється без діла,
як п’яний моряк, як останній самітний пасажир.
Поволі котяться клунки темряви,
котяться хвилі колесами,
і в приймальню вітру збираються тіні
під заіржавілим годинником місяця,
і чують тіні чекаючими пасажирами,
як місяць залізом дзвонить,
як по сталі хвилі дзвонять.
Нічними поїздами гуде прибій і відбій.
Приїжджає світанок,
немов фара біла — сліпить світанок,
і від’їжджають тіні в далеку подорож,
несучи клунки ночі.